Бути голосом стишених і замовчуваних, рукою допомоги тим, кому вона необхідна, репрезентацією України на міжнародній арені й натхненням для сотень і тисяч людей — вимагає бути сильною. І в цій силі — непохитною.
Придбати книжку «Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» Тамари Марценюк можна за покликом на сайті
Creative Women Publishing.
Уривок
Ромська правозахисниця Земфіра Кондур: «Байдужість чиновників до проблем ромів — це наш сучасний виклик»
Записано у квітні 2018 року, доповнено у січні 2025 року
Земфіра (Зола) Кондур понад 20 років займається проблематикою становища ромів в Україні загалом і ромських жінок зокрема. Віцепрезидентка
Ромського жіночого фонду «Чіріклі», фандрейзерка
ромського інтернет-радіо Chiriklo. Заступниця голови Міжвідомчої робочої групи при Кабінеті Міністрів Україні з питань виконання плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.
З середини 2000-х років Зола Кондур за сумісництвом працює в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук України у відділі навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури, займається розробкою програм і посібників для навчання ромською мовою. У 2017 році вступила в аспірантуру Запорізького національного університету, аби ретельніше дослідити питання соціальної політики.
Чимало років провадить діяльність у галузі прав людини з увагою до проблем ромів, у тому числі як консультантка для міжнародних правозахисних організацій. Фахово займається лобіюванням питань ромів на українському та міжнародному рівнях. Представляє інтереси українських ромів в ООН, ОБСЄ, Європейському парламенті, Раді Європи.
Про ініціативи Золи Кондур, спрямовані на просвіту жінок та їхні права у традиційних ромських родинах, зняла документальний ролик Deusche Welle у рамках проєкту #LocalHeroes.
З 2018 року Зола Кондур працює в Раді Європи на посаді менеджерки проєктів з антидискримінації, національних меншин та ромів, рівності. Її діяльність тісно пов’язана з процесами європейської інтеграції України до ЄС, імплементацією законодавства щодо національних меншин (спільнот) та Ромської національної стратегії.
— Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому ви вирішили працювати у цій сфері?
У 1993 році, коли я навчалася в Ізмаїльському державному педагогічному університеті, мій тато Анатолій заснував одну з перших ромських громадських організацій в Україні — Асоціацію ромів Ізмаїла. Він тоді лише починав роботу й потребував підтримки. Спочатку я допомагала йому писати листи до адміністрації, потім — організовувати заходи. І так, непомітно для себе, захопилася цією справою й уже понад 20 років працюю у сфері захисту прав ромів і ромок.
До тата і його батька Федора постійно зверталися люди для захисту своїх прав і представництва інтересів. Тому мені здається, що наша діяльність є чимось абсолютно природним. Іноді я думаю, що могла б робити щось інше — скажімо, викладати чи відкрити власну справу. Але бачачи системні порушення прав ромів, погроми, обмежений доступ до освіти, медичних послуг, я розумію, що все ще маю залишатися в ромському русі й відстоювати права ромів, а особливо ромських жінок.
— Де ви здобували освіту та знання у сфері прав людини?
Пам’ятаю свій перший тренінг у Києві — він проводився ЮНІСЕФ. Мене тоді привезли у супроводі всієї родини й перевіряли, чи все добре. Потім були тренінги Ради Європи, ОБСЄ, ЄЦПР, ООН і багато інших. Я проходила навчання для громадських лідерів у США.
Усі ці тренінги, семінари, школи дали мені дуже багато знань у сфері прав людини. Потім я була консультанткою
Європейського центру з прав ромів, Ради Європи і ОБСЄ і вчилася, паралельно працюючи. В мене були чудові «вчителі» і «вчительки», які навчили мене менеджменту, дипломатії, дали знання про гендерні питання і багато іншого. Я безмежно вдячна їм за це. А мої батьки дали мені й у сім дітям нашої родини гідну освіту. Я маю вищу педагогічну освіту, навчалась в аспірантурі.
— З якою тематикою у правозахисному русі ви працюєте?
Це передусім такі теми як право на якісну освіту (що завжди було і є нашим пріоритетом), соціально-медичні послуги, доступ до адекватного житла, а також право на роботу, захист ромів від нападів на ґрунті ненависті, протидія дискримінації ромів.
— Чи доводилося вам працювати із тематикою прав жінок?
Так, звичайно. Наша організація,
Ромський жіночий фонд «Чіріклі»,
займається питаннями прав ромських жінок і ромської громади в цілому.
Вивчаючи програму ромських посередників, ми розглядали її як модель підвищення ролі ромських жінок у громаді та можливість дати їм роботу. Пізніше, коли розпочали таку програму в Україні, ми побачили, наскільки вона посилила участь ромських жінок у громаді. Впевненість жінок у своїх силах зросла, вони стали економічно незалежними.
Але що тішить мене сьогодні понад усе, то це те, що наші ромські жінки стали фахівчинями в соціально-медичній сфері. Вони обізнані в питаннях документування осіб та в багатьох інших сферах. Сьогодні вони є партнерками соціальних, медичних служб тощо.
Інший приклад — це
наш звіт
у Комітет
Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
(CEDAW). Після його вивчення Комітет надав рекомендації України щодо покращення становища жінок, особливо в питаннях доступу до освіти, медичних послуг та отримання документів.
Наразі ми почали працювати з «ООН Жінки Україна», щоб дати ромським жінкам якомога більше знань про Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та про те, як використовувати її для захисту своїх прав.
У грудні 2017 року ми запросили ромських жінок до Верховної Ради України на засідання
круглого столу з питань ромських жінок.
Вони мали змогу представити проблеми своїх громад та презентувати позитивний досвід. Я була щаслива, адже ніколи не думала, що звичайні ромські жінки зможуть брати участь у заходах на рівні ВРУ.
Спільно з «ООН Жінки» у нас з’явилася амбітна ідея провести Форум ромських жінок України. Наша мета — привернути увагу до становища ромських жінок, показати успішних жінок і сформувати подальшу стратегію нашої роботи в цьому напрямку.
— Якими, на ваш погляд, є найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
Я сказала б, що в ромському русі є певні досягнення. За багато років нам вдалося об’єднатися, ромські чоловіки визнали ромських жінок-лідерок, приймають їх на рівних. Так, наприклад, у
Коаліції ромських неурядових громадських організацій
є ромські жінки. Коаліція делегувала ромських жінок до складу Міжвідомчої координаційної групи при Кабміні, а також у постійні робочі групи при міністерствах.
Успіхом є прийняття
Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року
та
Національного плану заходів,
створення Міжвідомчої робочої групи (МРГ) при Кабміні, Секретаріату цієї групи. Разом із партнерами ми лобіювали це питання два роки. Важливо, що роми є як у складі МРГ, так і в Секретаріаті.
Окрім цього, успіхом для мене є наявність
професійних ромських жінок-медіаторок
— вони вже готові до активної політичної участі, — експертних ромських громадських організацій та спеціалістів в різних сферах, а також ромські депутатки, поки що на місцевих рівнях.
— Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
Іноді ми почуваємося безпорадними. Коли
в Харківській області депутат облради
вбиває рома і не несе покарання за скоєне, ти починаєш замислюватись: а чи варте чогось життя людини в цій країні?
Інший приклад:
у селі Лощинівка відбувся погром
ромських будинків, і ніхто з тих, хто підбурював проти ромів і трощив будинки, не був покараний. Формалізм, байдужість чиновників до проблем ромів, надзвичайно високий рівень негативного ставлення до ромів в суспільстві — все це наші сучасні виклики. І все це посилюється війною на сході України та глибокою соціально-економічною, політичною кризою.
— На вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
Ромські лідерки, як і більшість суспільства, сприймають гендер як щось таке, що спрямоване проти чоловіків і корисне лише для жінок. Тому в ромському русі потрібно багато працювати: спочатку щоб пояснити, що таке гендерна рівність, а потім — щоби вплітати гендерні аспекти в програми.
Нам було дуже важко розпочинати жіночі програми в ромських громадах, розвивати ромських жінок-лідерок, щоб вони могли працювати на рівних із чоловіками, бо це сприймалося як щось неприйнятне для ромської громади. Але сьогодні можемо радіти тому, що маємо ромських жінок-медіаторок. У нашій мережі 55 медіаторів, серед них 23 — ромські жінки.
Мені здається, що на сьогодні в ромському русі поки що немає розуміння і готовності усвідомлено пропрацьовувати гендерні питання. Але проривом є те, що вже приділяється більше уваги ромським жінкам. І в ромському русі є жінки різного віку, які можуть спрямовувати свою діяльність як на чоловіків, так і на жінок.
— Гендерно зумовлене насильство — серйозна проблема, зокрема в Україні. Що, на ваш погляд, слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
Я думаю, що ситуацію можна змінити постійною роботою з людьми різного віку, починаючи з дитячого садка і закінчуючи бабусями та дідусями. В ромських громадах жінки старшого віку відіграють дуже вагому роль у родині, громаді. Можна задіяти ромських медіаторок, лідерок. Якщо всі вони пояснюватимуть, що гендерно зумовлене насильство не прийнятне, і реагуватимуть на такі випадки, то, я сподіваюсь, із часом ситуацію можна буде змінити.
Я також сподіваюсь, що в наших громадах стануть рідкісним явищем ранні чи примусові шлюби. На мою думку, це можливо за умови надання освіти дівчатам і хлопцям.
— Що чи хто вас найбільше надихає у вашій правозахисній діяльності?
Мене надихають люди, з якими я працюю і яким вдається допомогти, моя родина, друзі. Мені пощастило в житті, адже я зустріла дуже талановитих, творчих і надзвичайно цікавих людей. Вони є моїми духовними вчительками чи наставницями, підтримують і надихають.
У правозахисній діяльності я дуже захоплююсь роботою Мір’ям Каролі, Ріти Іжаак, Джеліко Йовановича, Ніколети Біту і багатьох інших людей, із якими маю честь бути знайомою та переймати їхній досвід.
— Як змінилася ситуація з правами людини загалом і правами жінок зокрема після повномасштабного вторгнення?
З моменту початку повномасштабного вторгнення Рада Європи була однією з перших, хто адаптував усі наші програми та почав надавати допомогу в рамках нашого мандату. Ми провели перші консультації з ромськими ГО, щоб зрозуміти, якою була ситуація з ромами-ВПО та які проблеми були в людей станом на квітень 2022 року. Після цієї першої консультації ми проінформували всіх міжнародних партнерів і партнерок про потреби ромок-ВПО, і вони надали допомогу громадським організаціям. Зокрема у 2022 році ми надали 9 грантів організаціям, які працюють із вразливими групами населення.
А вже у 2023 році ми вивели діяльність проєктів на рівень експертної та технічної допомоги, але водночас і включилися в роботу відновлення України. Так, наприклад Рада Європи розробила та затвердила План для України на 2023–2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова».
#Chirikli #Правозахист #ПраваЛюдини #ПраваЖінок #РомиВУкраїні #Недискримінація #ГендернаРівність