Американська правозахисна організація UUSC (Unitarian Universalist Service Committee) оприлюднила репортаж про травневу поїздку в Україну. Його авторка — Майра Дагейпо, яка провела тут пʼять днів і побувала на конференції, що її організував Ромський жіночий фонд «Чіріклі». Публікуємо переклад репортажу; оригінал — Living Through the Sirens: A Journey of Resilience in Wartime Ukraine на сайті UUSC.
Далі — текст авторки.
Київ, 14 травня
Повітря в Києві важче за травневу вологість. Воно наповнене памʼяттю про вибухи й рівним гулом тривоги. Я прилетіла в Україну 14 травня 2026 року — за кілька годин після масованої атаки дронів і ракет, яка забрала сім життів і залишила десятки поранених. Місто було тихе, оманливо спокійне, але наступного ранку тишу розірвала черга повітряних тривог, зокрема червона, від якої люди кинулися в укриття.
Це тло, на якому я пʼять днів спостерігала надзвичайну стійкість українців. Моя поїздка від Unitarian Universalist Service Committee була не просто місією спостереження. Це була зустріч із суспільством, яке живе на неможливому перетині тотальної війни й боротьби за елементарну людську гідність.
Одещина: вода, туберкульоз і бюрократична стіна
Світ здебільшого дивиться на Україну крізь призму фронту й геополітики, але на місцях відкривається значно складніша гуманітарна картина. На Одещині ромські громади ведуть тиху війну, яка триває десятиліттями, а тепер загострилася через бойові дії. Ці поселення опинилися в ідеальному штормі: важке забруднення води, повʼязане зі зростанням захворюваності на туберкульоз і ниркову недостатність.
Але найбільше вражає не фізичне середовище, а бюрократична стіна. Без свідоцтв про народження чи паспортів родини стають невидимими для держави: жорсткі протоколи закривають їм доступ до медичної допомоги, а щоб просто довести своє існування, доводиться платити непідйомні штрафи. У цьому замкненому колі, де сходяться бідність, системна дискримінація й війна, громади втрачають найфундаментальніше право — право на здоровʼя і виживання.
Люди, які не чекають на порятунок
Зосередитися лише на стражданні означало б проминути головне, що я побачила. Люди, з якими я зустрічалася, не жертви, що чекають порятунку. Вони — архітектори власного виживання.
Я говорила з партнерками з Women’s March Ukraine. Ця організація водночас забезпечує білизною та найнеобхіднішим понад 45 тисяч жінок, які служать у війську, і проводить мистецькі виставки на пошану їхнього спротиву. Вони працюють під величезним тиском і навіть стикаються з увагою власних спецслужб через свою активність. І все одно відмовляються мовчати: борються за демократію, за гендерну рівність і за саму душу своєї країни — живучи під загрозою ракет.
Конференція «Чіріклі»: не жалю, а партнерства
Конференція в Києві, яку організував «Чіріклі», зібрала дослідників, медичних працівників і лідерів громад. Атмосфера була наелектризована — не відчаєм, а рішучістю.
Учасники говорили про потребу регулярного моніторингу води, про включення ромських поселень до державних інфраструктурних програм і про змістовний діалог із владою. Вони чітко дали зрозуміти: їм не потрібен жаль. Їм потрібне партнерство. Потрібно, щоб міжнародна спільнота підсилювала їхні голоси й ресурсно підтримувала їхню адвокацію на місцях.
Столиця і поселення
Контраст між політичними маневрами високих ставок у столиці й щоденною відчайдушною боротьбою за чисту воду в поселеннях — разючий. Це нагадування, що війна руйнує не лише будівлі. Вона розмиває соціальну тканину, і крізь її розриви випадають найвразливіші.
Держава перевантажена, ресурси розтягнуті, шлях до європейської інтеграції всіяний труднощами. І попри все це люди знаходять способи триматися.
Що лишається після сирен
Коли я готувалася виїжджати з Києва, сирени пролунали знову. Я бачила, як містяни спокійно йдуть до укриттів — звичка, народжена з необхідності. Це була мить сюрреалістичної нормальності. Ці люди живуть у кошмарі, але продовжують будувати, організовуватися, любити й боротися за майбутнє, якого можуть не побачити.
Час, проведений в Україні, залишив у мені незгладимий слід. Він показав: поки світ дивиться на бомби, справжня битва точиться в тихих закутках суспільства — за склянку чистої води, за візит до лікаря, за визнання власної людяності. Стійкість українців, від ромських матерів на Одещині до жінок-військових на передовій, — свідчення незламності людського духу. Вони не просто виживають. Вони наполягають на майбутньому, де гідність не привілей, а право. І просять нас бути поруч.
Про UUSC і публікацію
Unitarian Universalist Service Committee — американська правозахисна організація, яка підтримує партнерські ініціативи в різних країнах. Текст «Living Through the Sirens: A Journey of Resilience in Wartime Ukraine» опубліковано 26 серпня 2026 року, авторка — Майра Дагейпо.
Про становище ромських громад, про яке йдеться в репортажі, ми пишемо докладніше на сторінках Роми в Україні і Захист прав ромів.
#Chiricli #ПраваРомів #РомськіЖінки #UUSC #Одещина #ПраваЛюдини