Роми живуть на українських землях щонайменше шістсот років. За цей час про них написали сотні текстів — і майже всі написали не вони самі.
Ромський жіночий фонд «Чіріклі» працює з ромськими громадами з 1994 року: їздить у поселення, рахує домогосподарства, відновлює людям документи. Нижче — те, що видно з цієї роботи й з офіційних джерел: звідки роми прийшли, чому їх називають циганами, скільки їх насправді в Україні та якою мовою вони говорять.
Роми — індоарійський народ, що походить із півночі Індійського субконтиненту. Це найбільша етнічна меншина Європи й водночас єдина нетериторіальна нація: власної держави роми ніколи не мали і не прагнули.
Самоназва походить від слова ром — «людина», «чоловік» ромською. Є й ширше поняття — романіпе: неписаний кодекс уявлень про те, що робить людину ромом. Це не набір обрядів, а система цінностей: роль родини, повага до старших, поняття чистого й нечистого, взаємні зобов’язання всередині спільноти. Романіпе пояснює чимало з того, що ззовні виглядає незрозумілим, — наприклад, чому рішення в родині рідко ухвалює одна людина.
Роми не є однорідною спільнотою. У світі налічують близько 80 субетнічних груп, кожна зі своїм діалектом, історією переселень і традиційними заняттями.
«Цигани» — не самоназва. За найпоширенішою науковою версією, слово походить від грецького ἀθίγγανοι (атінгані) — «недоторканні». Так у Візантії називали одну з релігійних сект, а згодом назву механічно перенесли на прибульців зі сходу. Тобто в самій основі слова закладено «ті, кого не варто торкатися».
Від цієї назви спільнота відмовилася офіційно. У 1971 році Перший Всесвітній ромський конгрес у Лондоні ухвалив уживати самоназву «роми» — разом із прапором і гімном. Саме тому в законодавстві України вживається формулювання «особи, які належать до ромської національної меншини».
Коротко: «роми» — як спільнота називає себе сама. «Цигани» — як її назвали інші, і назва прижилася разом з упередженнями, які тягне за собою.
Батьківщину ромів встановили не за літописами, а за мовою — і сталося це майже випадково. У XVIII столітті угорський студент, який навчався в Нідерландах, почув розмову студентів з Індії й упізнав слова, знайомі йому від ромів з рідного краю. Він записав кілька сотень слів, звірив — і збіг виявився системним. Пізніші дослідження підтвердили: ромська споріднена із санскритом і сучасними мовами Індії.
Міграція з Індії відбувалася хвилями приблизно між V і XII століттями. Шлях пролягав через Персію, Вірменію та Візантію; у XIV–XV століттях роми з’явилися на Балканах, а звідти розселилися Європою. На українських землях перші письмові згадки датуються XV століттям.
Хвилі міграції з півночі Індії через Персію, Вірменію та Візантію.
Перші письмові згадки про ромів на українських землях.
В Австрійській монархії, до якої належало й Закарпаття, забороняють кочування, ромську мову та традиційні заняття. Початок примусового осідання.
Ліквідація «сімейного табору» в Аушвіці — за одну ніч гинуть майже три тисячі людей. Згодом 2 серпня стане Днем пам’яті жертв геноциду ромів.
Указ Президії Верховної Ради СРСР забороняє кочування: за ухиляння — заслання до п’яти років. Друга хвиля примусового осідання.
Перший Всесвітній ромський конгрес у Лондоні ухвалює самоназву «роми», прапор і гімн «Джелем, джелем».
Всеукраїнський перепис нараховує 47,6 тисячі — під назвою «цигани».
Повномасштабне вторгнення: понад 100 тисяч ромів залишають домівки, близько 50 тисяч стають ВПО.
Спільнота ділиться на групи, що відрізняються діалектом, часом появи в регіоні й традиційним ремеслом. Назви багатьох груп прямо вказують на заняття предків.
Серви — одна з найдавніших груп на українських землях, здавна осіла, говорить діалектом із помітним українським впливом. Келдерари — від слова келдера, «казан»: традиційно котлярі, лудильники, майстри роботи з міддю. Ловари — від ло, «кінь»: торгівці кіньми. На Закарпатті живуть групи, тісно пов’язані з угорським мовним середовищем, у Криму до депортацій — своя окрема спільнота.
Різниця між групами жива й сьогодні: вона визначає, якою мовою говорять удома, з ким укладають шлюби і як громада влаштована зсередини.
Точної цифри не знає ніхто. Офіційна статистика й оцінки самих громад розходяться у вісім разів.
47,6 тисячі — Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Це 0,1% населення країни.
200–400 тисяч — оцінки ромських і правозахисних організацій.
Розрив пояснюється просто: перепис рахує тих, кого видно державі. Людина без паспорта чи свідоцтва про народження не потрапляє до статистики — так само, як не потрапляє до системи соціальних послуг, офіційного працевлаштування чи списків на евакуацію.
Причин, чому документів немає, кілька. Пологи вдома, які свого часу не зареєстрували. Втрачені за переїздів папери. Ланцюгова реакція, коли дитина не може отримати свідоцтво, бо його немає в матері. Розірвати такий ланцюг без сторонньої допомоги майже неможливо — потрібні запити до архівів, свідки, іноді судове встановлення факту народження.
Лише за 2023–2024 роки фонд «Чіріклі» разом із Офісом Омбудсмана допоміг 158 людям отримати паспорти та свідоцтва про народження, ще понад 300 осіб отримали юридичний супровід. Кожен такий випадок — це людина, якої до того для держави фактично не існувало.
Сам перепис 2001 року рахував спільноту під назвою «цигани» — терміном, від якого роми відмовилися понад пів століття тому. Офіційна статистика оперує ним досі.
Образ «циганського табору» міцно закріпився в масовій культурі — і майже завжди подається як вияв вільної вдачі. Історія простіша й жорсткіша: більшість ромських поселень з’явилися не з традиції, а з примусу.
Перша хвиля припала на XVIII століття, коли в Австрійській монархії — а до неї належало й Закарпаття — заборонили кочування, вживання ромської мови й традиційні заняття, наказавши осісти. Роми мали перейти до землеробства, дітей віддавали на виховання в неромські родини.
Друга хвиля — радянська. 5 жовтня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом». Документ забороняв кочування, зобов’язував республіки розселити людей на постійне місце проживання, а тим, хто «злісно ухилятиметься», передбачав заслання строком до п’яти років із виправно-трудовими роботами.
Люди осідали там, куди їх селили, — часто на околицях, на землях без інфраструктури. Саме тому сьогоднішні компактні поселення нерідко не мають водогону, доріг чи вуличного освітлення: це наслідок того, як їх створювали.
Ромські громади є майже в кожній області, але розподілені нерівномірно. Найбільша зосереджена на Закарпатті: до повномасштабного вторгнення там жило 70–80 тисяч ромів, більшість — у компактних поселеннях, яких по області налічується понад 150.
Загалом в Україні є 26 населених пунктів, де ромська спільнота проживає традиційно або становить значну частину місцевого населення. Помітні громади є також на Одещині та Дніпропетровщині, у Києві. Саме ці регіони, разом із Чернігівською, Вінницькою, Волинською, Сумською, Запорізькою та Кіровоградською областями, фонд охопив громадським моніторингом.
Як саме живуть ці громади, довго ніхто не вимірював. Тому фонд провів власне дослідження: монітори опитали 530 домогосподарств у 10 громадах Закарпаття — понад 2 900 осіб. Так з’явився перший «Соціальний атлас ромських громад Закарпаття» — картина доступу до води, житла, освіти й медицини в цифрах. Наступний етап охоплює 12 громад Закарпаття та Одещини.
Ромська мова — романі — належить до індоєвропейської сім’ї, індоарійської групи. Це жива мова з мільйонами носіїв, а не «говірка» чи «жаргон», як досі іноді пишуть.
У романі немає єдиної загальноприйнятої норми. Мандруючи Європою, мова вбирала слова з грецької, румунської, угорської, слов’янських мов — і кожна група несла свій набір запозичень. Тому діалекти можуть відрізнятися настільки, що співрозмовники з різних країн порозуміються не одразу. В Україні варіантів також кілька — відповідно до груп, які тут живуть.
Романі здобула офіційне визнання 1971 року на Першому Всесвітньому ромському конгресі. З 2015 року за рішенням ЮНЕСКО 5 листопада відзначається Міжнародний день ромської мови.
Над кодифікацією романі в Україні працює окрема робоча група при Державній службі з етнополітики та свободи совісті. Віцепрезидентка фонду «Чіріклі» Земфіра Кондур — співавторка наукового дослідження про кодифікацію ромської мови в Україні, підготовленого спільно з Національною академією педагогічних наук. Ромською в Україні виходить і онлайн-радіо фонду.
Перший Всесвітній ромський конгрес 1971 року ухвалив те, що зазвичай мають держави: прапор і гімн. Прапор — синьо-зелений, із червоним колесом-чакрою посередині. Верхня синя смуга означає небо, нижня зелена — землю, чакра відсилає і до індійського походження народу, і до століть руху. Гімном стала пісня «Джелем, джелем» — її текст написав ром, який пережив концтабір.
Три дати, важливі для спільноти: 8 квітня — Міжнародний день ромів, на честь того самого конгресу; 2 серпня — День пам’яті жертв геноциду ромів; 5 листопада — Міжнародний день ромської мови.
Під час Другої світової війни нацисти знищили, за різними оцінками, від 600 тисяч ромів Європи. Ромською цю трагедію називають Пораймос — «поглинання». Дата 2 серпня обрана не випадково: у ніч проти 3 серпня 1944 року в Аушвіці ліквідували так званий «циганський сімейний табір» — за кілька годин загинули майже три тисячі людей, переважно жінки, діти та літні.
В Україні розстріли ромських громад відбувалися разом із розстрілами євреїв, часто в тих самих місцях і тими самими підрозділами. Про це довго майже не говорили — ні в підручниках, ні в публічній пам’яті. Європейський парламент визнав 2 серпня пам’ятною датою лише у 2015 році.
Вторгнення вдарило по ромських громадах із подвійною силою. Понад 100 тисяч ромів були змушені покинути домівки; близько 50 тисяч стали внутрішньо переміщеними особами всередині країни.
Відсутність документів, яка в мирний час означала обмежений доступ до послуг, у війну обернулася неможливістю евакуюватися організовано, зареєструватися як ВПО чи отримати гуманітарну допомогу. До цього додалася дискримінація в місцях тимчасового розміщення — про неї повідомляли і громади всередині країни, і ромські родини, що виїхали за кордон.
Рада Каландія — ромка з групи серви. До повномасштабного вторгнення жила на Донеччині. Евакуювалася з родиною, осіла на Закарпатті — і там почала працювати медіаторкою в ромському поселенні під Мукачевом, а згодом очолила громадську організацію «Ромен».
«Варила плов у підвалі й чула від сусідів, які “хороші в нас цигани”».
Рада Каландія про перші тижні евакуації — повна історія
Сусіди хвалили. Просто зробили це словом, від якого спільнота відмовилася пів століття тому, — і навіть у підвалі під обстрілами жінка лишалася для них «нашою циганкою», а не сусідкою на ім’я Рада.
«Ромів видно одразу». Зовнішність ромів так само різна, як у будь-якого народу, що століттями жив серед інших. Впізнаваність частіше створює не вигляд, а адреса проживання, мова спілкування чи прізвище в документі.
«Роми не хочуть працювати». Дослідження фонду показують зворотне: висока мотивація до навчання й професійного розвитку. Бар’єром є не бажання, а відсутність документів, без яких офіційне працевлаштування неможливе, і дискримінація при прийомі.
«Роми не вчаться». На Закарпатті в школах області навчається понад 10 500 ромських дітей. Проблема не в тому, що дітей немає в школі, а в тому, що до неї вони приходять непідготовленими: до 90% ромських дошкільнят не відвідують дитячі садки. Окрема проблема — сегрегація в освіті.
«Роми — кочовий народ». Абсолютна більшість ромів в Україні осіла щонайменше кілька поколінь тому, а кочування заборонили ще указом 1956 року.
Ромська культура в масовій свідомості звужена до кількох образів — табір, скрипка, ворожіння. Реальність ширша: це мова, релігійні громади, музичні школи, танцювальні колективи, радіо, література, власні медіа.
Ромське походження мають десятки людей, чиї імена знає весь світ, — від Чарлі Чапліна до Еріка Кантона. Ми зібрали їхні історії окремо.
Ромський жіночий фонд «Чіріклі» заснований 1994 року в Ізмаїлі, з 2004-го має статус міжнародної благодійної організації. Назва з ромської перекладається як «пташка».
Мережа фонду налічує близько 100 ромських медіаторів — людей із самих громад, яких там знають особисто. Медіатор працює там, де формальна процедура зустрічається з реальністю: пояснює, які документи потрібні, супроводжує до установи, знімає непорозуміння між родиною та чиновником. Докладніше про напрями роботи — на сторінці «Захист прав ромів».
Чисельність: Всеукраїнський перепис населення 2001 року, Державна служба статистики України.
Статус ромської мови: Державна служба України з етнополітики та свободи совісті.
Кодифікація романі: Богданець-Білоскаленко Н., Кондур З. А. «Кодифікація ромської мови в Україні: результати опитування та перспективи», 2021.
Примусове осідання: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 жовтня 1956 року «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом».
Становище громад — власні дослідження фонду «Чіріклі»: «Соціальний атлас ромських громад Закарпаття» та громадський моніторинг у 10 регіонах України.
